Uahistory.info

УКРАЇНСЬКА РАДИКАЛЬНА ПАРТІЯ

В СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ ЗУНР (1918-1923 РР.)

Однією з найважливіших умов розвитку України в сучасний період є, безперечно, формування нової політичної системи із врахуванням традицій політичного життя попередніх періодів. Важливим етапом на шляху становлення незалежної Української держави стала Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). Саме тому вивчення та узагальнення політичного досвіду, накопиченого західноукраїнськими політичним спектром, зокрема його репрезентантом   - Українською радикальною партією (далі - УРП) в умовах суспільно-політичного розвитку 1918 - 19 2 3 рр. має відіграти неабияку роль в цьому процесі.

Зародження дисидентського руху

У 60 – 70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав. Як після десятиліть терору, в атмосфері жорсткого контролю й при всіх наявних засобах ідеологічної обробки міг зародитися цей гідний подиву виклик режимові? Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації, з послаблення «паралічу страху», що їх розпочав Хрущов. Його обмежені викриття страхітливих злочинів сталінської доби викликали розчарування та скептицизм відносно й інших сторін режиму. Тому спроба Брежнєва обмежити лібералізацію викликала протести й опозицію, особливо серед інтелігенції.

Дисидентський рух в Україні

Зародження дисидентського руху

У 60 – 70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав. Як після десятиліть терору, в атмосфері жорсткого контролю й при всіх наявних засобах ідеологічної обробки міг зародитися цей гідний подиву виклик режимові? Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації, з послаблення «паралічу страху», що їх розпочав Хрущов. Його обмежені викриття страхітливих злочинів сталінської доби викликали розчарування та скептицизм відносно й інших сторін режиму. Тому спроба Брежнєва обмежити лібералізацію викликала протести й опозицію, особливо серед інтелігенції.

РОЗГРОМ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО БРАЦТВА. ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ТА ТРАДИЦІЇ

Кирило-Мефодіївське товариство, фактично, не встигло розпочати активної роботи, підготувавши лише ряд програмних документів і визначити основні цілі і завдання своєї діяльності, оскільки було викрите внаслідок доносу студента Київського університету Петрова. Його учасники були заарештовані і після слідства, що велось в Києві та Санкт-Петербурзі, засуджено на різні терміни ув’язнення і заслано до різних міст Росії. Найважчий вирок отримав Т. Шевченко — його було віддано в солдати і відправлено в оренбурзькі степи із суворою забороною писати і малювати...

СУСПІЛЬНІ ІДЕАЛИ Т. ШЕВЧЕНКА Й П. КУЛІША

Своєрідним ідейним антиподом поміркованій автономістично-культурницькій позиції М. Костомарова у Кирилю-Мефодіївському товаристві були погляди Тараса Шевченка, якого дослідники традиційно, разом з М. Гулаком та В. Андрузьким, відносять до так званого "радикального крила" організації.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ М. ГУЛАКА ТА

М. КОСТОМАРОВА

Микола Гулак народився в 1822 року на Полтавщині в небагатій дворянській сім’ї. У 1843 році він закінчив юридичний факультет Дерптського (Тарту, Естонія) університету. 16 липня 1844 року цим університетом йому було присвоєно ступінь кандидата права. У 1845-1847 роках працював на різних чиновницьких посадах в канцеляріях київського, подільського та волинського генерал-губернаторів. М. Гулака прийнято вважати лідером радикального крила Кирило-Мефодіївського товариства, яке виступало за рішучі дії в справі ліквідації російського самодержавства та кріпосництва. Після викриття Товариства на слідстві він намагався взяти на себе максимальну відповідальність, вигороджуючи товаришів. За вироком отримав найважче покарання - 3 роки ув’язнення в одиночній камері Шлісельбурзької фортеці і подальше заслання на 5 років в Перм. Після відбуття заслання, працював певний час на півдні України, а з 60-х років XIX сторіччя - на Кавказі. Займався педагогічною діяльністю, автор ряду праць з історії, філології, філософії, математики, історії літератури, перекладів з грузинської та азербайджанської мов. Довів місцеве походження славнозвісної поеми "Витязь в тигровій шкурі". Помер 1899 року в м. Єлизаветполі (Гянджа, Азербайджан)

КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО: УМОВИ ВИНЕКНЕННЯ, ІДЕОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ, ДІЯЛЬНІСТЬ

П ісля розгрому декабристського руху та офіційної заборони масонства на території Російської імперії настав час реакції, пов’язаний з іменем царя Миколи І. Для України він відзначився подальшим наступом на її права, нівелюванням її особливостей та державницької пам’яті. Як відзначав Г. Сергієнко, у цей час продовжувався "наступ самодержавства на рештки автономії України.

Характеристика міжкнязівських відносин у ХІІ ст. у працях сучасних українських істориків та істориків у діаспорі

            Сучасна українська історіографія базується на роботах не лише істориків Х V ІІ – ХІХ ст., чи радянських дослідників, але й враховує позитивні досягнення науковців, які з різних причин опинилися поза межами України, СРСР, і продовжували вивчати історію Київської Русі. Частина висновків, схем, створених поза межами України, зараз використовується провідними вітчизняними дослідниками. З цієї причини, вважаємо, за необхідне розпочати розділ з короткого огляду досягнень істориків з української діаспори...

Політичні відносини між руськими князівствами у висвітленні радянської історіографії

  За традицією, під радянською історіографією розуміють лише історіографію марксиського напрямку хоча це не зовсім правильно. Так, в радянській історіографії марксизм та похідний від нього історичний матеріалізм займали панівні позиції й слугували для аполегетики радянської влади. Водночас в радянській історіографії, особливо в 20-х рр. ХХст., продовжували існувати інші історичні напрямки та школи. В УРСР фактично до 1929 р., легально діяли, продовжували свої дослідження М.С.Грушевський, С.Шамрай, Д.І.Багалій, О.Ю.Гермайзе, що входили з національних позицій. В РРФСР вели свої дослідження М.В.Кареев, О.Л.Волгін, Т.М.Лукін. Кожному з них належать праці по періоду історії Київської Русі, які зараз є маловідомими для дослідників, і які були повністю відмінними від праць істориків-марксистів. Серед останніх теж не було єдності у поглядах на епоху феодальної розробленості Київської Русі. Це чітко проявилося в 40-50-х рр. ХХ ст., коли суперечки велися навколо проблем характеру міжкнязівських відносин, проблем етногенезу росіян, білорусів та українців...

Оцінка міжкнязівських відносин в українській та російській історіографії XVIII – початку ХХ століття.

            Вивчення міжкнязівських відносин на землях Київської Русі розпочалося ще задовго до Х V ІІІ століття. Однак, до Х V ІІ століття історична думка переживала перехідний етап від літописання до становлення історії як системи наукових знань. Тому, більшість сучасних дослідників розглядають історичні дослідження проведені в ХІІ-Х V ІІ століттях, як важливу передумову до появи наукової історіографії, а праці, написані в той період, як історичні джерела...